Куди звернутися у випадку домашнього насилля
Організації та установи до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства:
· До територіального органу поліції або за телефоном 102.
· До центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоці.
· До управління сім'ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій.
· До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
· До психолога, соціального педагога, класного керівника тощо.
· До близької людини.
· На телефони «Гарячих ліній».
Служби підтримки постраждалих осіб:
· центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
· притулки для дітей;
· центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
· соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
· центри соціально-психологічної допомоги;
· територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
· інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.
До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медика-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.
Психологічне насильство
Психологічне насильство – дії одного члена сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
Психологи виділяють такі форми психологічного насильства:
1. Відштовхування. Дорослі не усвідомлюють цінність своєї дитини, усіма способами дають їй зрозуміти, що вона не бажана, постійно проганяють її, обзивають, не розмовляють з нею, не обіймають і не цілують, звинувачують її у всіх своїх проблемах.
2. Ігнорування. Дорослі не цікавляться дитиною, не можуть або не вміють висловлювати свої емоції по відношенню до неї, часто взагалі не звертають на неї уваги, дитина не відчуває емоційної присутності батьків. Найчастіше така форма психологічного насильства спостерігається з боку дорослих, чиї власні емоційні потреби не задоволені. Ці люди не можуть адекватно реагувати на емоційні потреби дитини. У результаті дитина не отримує достатньої взаємодії та стимулювання для успішного емоційного, інтелектуального і соціального розвитку.
3. Ізолювання. Ця форма часто буває пов’язана з іншими видами насильства. Дитину замикають у шафі або в кімнаті (фізичне обмеження свободи дитини), залишають одну в порожній квартирі, або ж просто не дозволяють їй спілкуватися з однолітками, грати з ними. Наприклад: не дозволяють запрошувати друзів у гості і навіть спілкуватися з ними по телефону, не випускають дитину гуляти. Дитина постійно знаходиться в одному і тому ж приміщенні, їй незабезпечений приплив нових вражень, що стимулюють розвиток. В результаті у дитини немає можливості самій отримати досвід соціального спілкування, адже їй не тільки забороняють заводити друзів, але і всіляко перешкоджають її взаємодії з однолітками.
4. Тероризування. Дитину висміюють за прояв будь-яких емоцій, пред’являють до неї вимоги, які не відповідають її віку і не зрозумілі дитині. Дитину постійно залякують, погрожують що покинуть її або, наприклад: поб’ють, змушують її робити що-небудь за допомогою залякування. Дитина постійно стає свідком жорсткого поводження з іншими членами сім’ї, насильства над ними.
5. Байдужість. Батьки байдуже ставляться до перегляду дитиною фільмів, які для неї заборонені, дозволяють дитині бути свідком сцен насильства і ніяк не реагують на прояв самою дитиною жорстокості по відношенню до інших людей і тварин.
6. Експлуатація. Батьки використовують дитину для заробляння грошей або для реалізації своїх потреб, наприклад, дитина повинна виконати те завдання, яке не відповідає її можливостям.
7. Деградація. Поведінка, яка руйнує ідентифікацію та самооцінку дитини, наприклад: грубість, лайки, звинувачення, публічне приниження дитини.
Можна ще виділити такі два види психологічного насильства:
- вербальне (словесне) чиниться уразі критики і докорів буквально за кожний вчинок;
- емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
Найбільш поширені наслідки психологічного насильства:
1. Емоційні проблеми, як результат уповільнення емоційного розвитку дитини. Дитина не здатна зрозуміти почуття інших людей і відчуває труднощі у прояві власних емоцій.
2. Занижена самооцінка. Дитина виростає з упевненістю що вона потворна, ні на що не здатна і тільки заслуговує поганого ставлення до себе. Подорослішавши, така людина щиро дивується, коли бачить що хтось рахується з її думкою.
3. Проблеми у побудові відносин. Цьому сприяє не тільки слабкий емоційний розвиток, але й повна відсутність довіри до оточуючих людей. Дитина у всьому бачить тільки підступ, від кожної людини чекає, що той буде над нею знущатися, висміювати її, чекає агресії спрямованої на себе. Все це заважає будувати відносини з людьми.
Діти, які піддаються психологічному насильству в сім’ї, часто страждають від депресії, порушення сну і апетиту, невмотивованих страхів і фобій, а також можливі часті прояви соматичних захворювань. Вони страждають від емоційної нестабільності, надмірної сором’язливості, неможливості досягти успіху в жодній сфері, як наслідок відсутності впевненості в собі. Також такі діти можуть постійно відчувати надмірну потребу в увазі, а їх поведінка може не відповідати віку і рівню розвитку.
Коли вся родина залишається удома не перший тиждень, батькам особливо потрібно, щоби діти самостійно вчилися, дотримувалися розпорядку дня чи могли себе зайняти, поки батьки працюють.
Але якщо виховання переходить особисті кордони дитини, воно не допомагає цьому, а лише ображає дитину і створює додаткову напругу у стосунках.
Тому нагадуємо, як у поширених ситуаціях не травмувати дитину покаранням, а допомогти їй вас почути.
Коли вся сім’я весь час вдома, ми можемо відчувати втому, злість та більше сваритися зі своїми рідними. Так, іноді важко стриматись, щоб не підвищити голос на дитину, коли вона не слухається. Що тоді робити?
Якщо ви не витримали нервового напруження, накричали на дитину або навіть вдарили її, спробуйте зробити так:
Крок 1. Підійдіть до дитини і відновіть емоційний зв’язок. Присядьте, щоб ваші очі були на одному рівні, і скажіть: «Вибач. Мій тон, мої дії були неправильні. І так робити не можна було. Я прошу вибачення і розумію, що тобі боляче, розумію твої почуття». Обійміть дитину, щоб її заспокоїти.
Крок 2. Дочекайтеся, коли дитина заспокоїться, в неї налагодиться дихання та серцебиття. Обговоріть, чому це трапилося. І тоді дитина розповідає про свої почуття, а дорослий – про свої.
Крок 3. Необхідно вибудувати нову модель поведінки. Візьмемо ситуацію, коли дитина починає істерику і хоче, аби її бажання миттєво здійснилися. Ви можете сказати: «Коли ти кричиш, мені це неприємно, я тебе перестаю слухати і чути. Якщо я почну зараз кричати, як ти це робиш, тобі буде приємно?».
Тривожні новини, ізоляція і невідомість – складне випробування для кожної людини. Сім᾿ї, які виховують дітей з інвалідністю – у зоні підвищеного ризику. Кілька рекомендацій від мами й експерта Onufryk Marianna, як на карантині мінімізувати труднощі для батьків.
🔋 Бережіть свій ресурс
Відмовтесь або зведіть до мінімуму діяльність, яка викликає роздратування чи пригнічення. Будьте до себе поблажливими та не звинувачуйте себе в тому, на що не впливаєте.
👨👩👧👦 Будьте інклюзивними
Якщо у вас є ще діти, не придумуйте для кожного окрему активність. У побуті та дозвіллі має бути місце інклюзивній діяльності. Можна разом поприбирати чи розважитись у спосіб, який подобається усім.
🤓 Навчайтесь у радість
Розробіть «карантинний» графік навчання - вчителі чи спеціалісти допоможуть вам із наповненням і консультуватимуть телефоном. Якщо ж думка про заняття викликає спротив, то заберіть слово «не» з меседжу «Карантин – це не канікули». Повернете його, коли разом із дитиною вирішите, що час настав.
📲 Використовуйте нові можливості
Якщо дитині потрібна консультація лікаря – спершу передзвоніть, мінімізуйте відвідування закладів охорони здоров᾿я. Відео зв᾿язок дозволить передати зміни у поведінці чи здоров᾿ї дитини. Запишіть відео, якщо такий зв᾿язок наразі не доступний. Знайдіть інформацію про лікарів, які під час карантину консультують онлайн і безкоштовно: ➡️ https://bit.ly/likari_online
Якщо ви не можете вийти з дому, не вистачає коштів на необхідне – звертайтеся по допомогу! Багато благодійних та громадських ініціатив можуть підтримати вас.
🔇 Уникайте сенсорних перевантажень
Планшет чи телефон з іграми, телевізор із останніми новинами на фоні, розмови по телефону і скайпу – такий шум виведе з рівноваги будь-кого, а дитину з інвалідністю – й поготів. Мінімізуйте шум, обмежуйте сенсорні подразники. Це позитивно вплине на всіх членів родини.
👪 Більше обійм!
Діти з інвалідністю, особливо ті, які мають аутизм, поведінкові розлади чи сенсорні порушення, чутливіше сприймають зміни у житті. Найкраще заспокійливе - це обійми найдорожчих. Випробуйте і на собі! Чергуйте обіймашки з тактильними знаками уваги: гладьте дитину по голові, руках, спині.
💭 Мрійте
Перебування разом дозволяє побачити – скільки всього ви досягли у розвитку дитини! Повірте у свою дитину ще більше і помрійте, якою вона буде через 10-15-25 років, якщо ви продовжите цю роботу. Намалюйте їсвої мрії, намітьте план «післякарантинних» активностей з їх реалізації. Робіть це не поспішаючи – у вас іще кілька тижнів попереду!
https://bezpekavdoma.com.ua/uk/advice Сайт "Говори проти насильства"
